Тамара

Сонце  миле,  життєдайне,
Яви  людям  своє  сяйво,
Вийди,  Ладо,  із – за  хмари
До  любої   мені  Тамари.
Доброї,  щирої  сестри.
В  смутку  слізоньки  утри,
Розвій  тривоги  і  печалі,
Обнадій  в  щасливі  далі,
Тепла,  радості  їй  дай,
Пести,  голуб  і  зігрівай!
Вітре  буйний,  сильний,  мудрий,
Ти  свавільний  й  недоступний,
Овій  ніжно  миле  личко,
Підримай  її  в житті  трагічнім,
Підстав  свої  могутні  крила,
Щоб  задумане  звершилось.
Де  ж  ви  були,  мої  милі,
Коли  на  неї  навалилось!?
Як  можна  таке  знести –
Милий  помер  до  тридцяти.
Де  у  неї  сили  брались -
Двоє  крихіток  осталось.
Тополею  з  горя  стала,
Як  донечку  поховала.
А  трудитись  і  вчитись  треба,
Надіятись  на  Бога  в  небі.
То  ж  диплома  захищала,
Сім’ю  нову  будувала,
Сестрі,  братам  допомагала,
Батьків  і  чоловіка  піднімала.
Завжди  Томі  дивувався
Звідки  сили  і  дух  взявся!
В  спілкуванні  щира  й  мила,
Що  розстатися  не  сила.
Її  дзвінкий,  щедрий  сміх
В  вухах  довго  не  затих.
В  фірмі  трудиться,  господарює,
Постійно  будує,  ремонтує,
Кудись  спішить,  про  когось  дбає.
Хай  їй  Господь  допомагає!
                *
Коли  мету  світлу  маєш,
Труднощі  перемагаєш.