Розлетiлося навпiл серце

Розлетілося навпіл сердце,
Пропороло, мов лезом, душу,
Та байдуже мені усе це,
Я любив тебе тоді дуже...

Але знай, все тепер інакше,
Але знай, я тепер інакший,
Хоч розбіглось кохання наше,
Від твоєї брудної фальші...

Розлетілись птахи далеко,
І серця повкривала крига,
Не сидять на стовпах лелеки,
І горланити тягне криком...

Тихим криком, зОвсім не чУтним,
Тихим криком, ледь-ледь помітним,
Поламалося наше чудо,
І розлуки сади розквітли...

Все тому, що тікають люди,
Наостанок плюючи в душі,
Все тому, що морози люті
З плином часу все дужчі і дужчі...

Не від того, що ніч на очі,
І пітьма огортає зОвсім,
Відчуття - ніби здох тамагочі,
А тобі 8 років, і осінь...

Листям жовтим летить на стріхи,
Золотим простирадлом стелить,
Дуже дивно, коли для втіхи
Почуттями жбурляють в стелю...

Й не від того в душі відраза,
що коханню сказали: досить!
а від того, що сук п*драсних,
отаких, як ти, Земля носить...

© Паша Броський