Навiяли думки

 

Думки навіяли дитинство
Село і хату де я жив.
І мами зоряне намисто
Я пам’ятаю з тих часів.

Садки вишневі розцвітали,
Бузки пахучі по селу.
Із пасік бджоли вилітали,
Жуки сідали на траву.

Світило сонечко грайливо
Теплом ласкало пелюстки.
Природа створювала диво
Згадав про це я залюбки.

Над ставом верби зеленіли
Спускали коси до води,
А на полях пшениці зріли,
Гойдався колос на стеблі.

Зозулі у гаю кували
У небі жайворон співав,
Сороки в лісі стрекотали,
Як день весняний наставав.

Красу з роками не забути
Вона нам душу зігріва.
Щоби ці пахощі відчути
Я  знову їду до села.

Мене ніхто там не чекає
Пройшло багато вже років.
Матусі рідної немає
На небо дух її злетів.

Сумую я біля могили
З очей скотилася сльоза
Тебе матусю не забули
Твоя любов нас берегла.

За нас ти мамо хвилювалась
Дарила ласку і тепло
І за синами піклувалась,
Щоб у житті нам повезло.

У світ далекий проводжала
Чекала вісточки від нас
І на порозі виглядала
Сльоза тремтіла у той час.

Роки за нас переживала,
Як ми без мами живемо.
Волосся сивина вкривала
І серцю боляче було.

Звідки черпала ти уміння
Синів любити і дітей?
Роки навчала покоління
Повагу мала у людей.

Тобою мамо ми пишались
Твої поради зберегли.
Вони і внукам пригодились
Для себе щось вони знайшли.

Поспілкувалися ми мамо
Життя згадати довелось.
Прости матусю, що так мало
Прощатись знову нам прийшлось.