Орел i заець

Зайця  боягузом  всі  вважають,
В  нього  тремтяча  і  нещасна  доля…
Сцену,  мов  зараз,  пам’ятаю,
Що  спостерігав  студентом  в  полі.
Орел  над  полем  нависає,
Колами  широкими  парить.
Звірина  польова  шукає,
Щоб  сховатись  у  цю  мить.
З  під  копиці  жовтої  соломи
В  лісосмугу  Заєць  мчить,
В  нору,  до  рідного  дому,
Що  надійно  захистить.
Не  встиг.  Каменем  з  неба
Орел  на  Зайця  налетів.
Він  хижак.  Йому  так  треба,
Бо  дуже  їсти  захотів.
Та  не  сталось,  як  гадалось:
Назустріч  пазурам  Орла
Четвірка  ніг  мобілізувалась
І  боротьба  на  смерть  пішла.
Орел  насів.  Сірий - на  спині
Лапами  так  Орлу  давав –
Летіло  пір’ячко  орлине,
Поки  від  нього  не  відстав.
Люто  злетів  на  солому,
Заєць  на  спині  все  лежав,
Тремтів,  не  дивлячись  на  втому,
Лапи  в  готовності  держав.
Свердлив  орлиними  очима,
Не  раз  вже  й  крила  піднімав,
Та  захищалася  звірина,
Більш  на  Зайця  не  напав.
Почистив  пір’я,  розмахнувся,
І  геть  у  небо  полетів.
Зайчик  тихо  стрепенувся,
У  лісосмугу  ледь  побрів.
                *
У  захисті,  як  припікає,
Люди  Зайчиком  бувають.