Ганна Осадко. Многоточие

             Ганна Осадко.


              МНОГОТОЧИЕ

      Глеб Ходорковский.(перевод)

      Что ты чувствукшь, когда я молчу напротив -
      сижу и молчу,
      растерянно губы кусаю,
      пытаюсь найти хотя бы медяшку-словечко,
      какую-нибудь завалящую мелочь сути
      в дырявых карманах опыта?

      Рывком выворачиваю нутро - с кишкАми, на стол -
      своей огромной, безразмерной тряпичной торбы*)
      по детски ощупываю остатки:
      проездной на автобус, оторванную пуговицу,
      где-то подобранный ключ от чужого дома,
      Курячий Бог*),кусочек зелёного мела -

     "что у женщины в сумке, то у неё в голове" -
      так говорила когда-то моя бабуся, пусть почиёт с миром,
      в райских кУщах на берегах Стикса,
      прижимая к сердцу
      маленькую театральную сумочку.

      А моя торба, вывернутая наружу,
      как пересохшая шкура с ободранной туши молчания,
      и в ней не найти ни на копейку мудрости,
      хоть словечко,
      хоть отзвук,
      хоть вздох  -
      без
      прокорустова ложа
      значений-назначений-обозначений,
      без
      ограничительных знаков
     "не заплывай за буйки, дорогая"
      без
      осознанья того, что фатальна
      невозможность высказать самое главное

   ...я думаю, ты это усвоил раньше меня -
      что Слово, от которого всё начиналОсь,
      для нас стало мелким,
      как полноводный некогда Иордан
      стало коротким,
      как в кипятке
      шерстяной простиранный свитерок,

      что цветастые бабочки ощущений и чувств
      порхают над одуванчиковыми лугами,
      а их опустевшие коконы были лишь оболочкой,
      прошлогодним мусором, пылью и суетой...

      Ты выплетаешь листок -
      точка,
      троеточие,
      многоточие -
      множество многоточий -
      как светлячков священной купальской ночью
      - несказанные слова на трещинках кончиков пальцев.


                *   *   *

               Ганна Осадко
      
               багатокрапка


Що ти відчуваєш, коли я мовчу по той бік –
сиджу і мовчу
розгублена, і губи кусаю,
і намагаюся знайти бодай мідне словечко,
сяку-таку завалящу монетку суті
у дірявих кишенях досвіду?

Похапцем вивертаю нутрощі – на стіл, з кишками –
своєї великої, тряпчастої, безрозмірної торби,
обмацую такі ще дітвацькі статки:
проїзний на автобус, відірваний ґудзик,
знайдений ключ від чужої хати,
Курячий Бог, шматочок зеленої крейди –

«як в жінки у сумці, так в неї і в голові» -
казала колись  моя бабця, хай спочиває з миром  -
у райських пущах, на кисільних берегах Стіксу,
тулячи до свого великого серця
манюню, розшиту паєтками театральну сумочку.

А моя торба – вивернута навзнак,
як пересохла шкура з оббілованої туші мовчання,
І годі знайти в ній хоч копійку мудрості,
Хоч словечко, зітхання, вигук  –
без
прокрустового ложа
значень-позначень-означень
без
обмежувальних знаків
«не запливай за буйки, мила»
без
фатального усвідомлення
неможливості  сказати найголовніше.

... Думаю, ти це зрозумів раніше за мене –
Що Слово_ з_якого_все_почалося,
Зміліло нам, як повноводий колись Йордан,
Змаліло, як виполоканий в окропі вовняний светрик,

Що барвисті метелики по-(від-) чуттів
Пурхають над золотими кульбабовими луками,
А   їхні порожні кокони – то лише оболонка,
Торішнє сміття, пил і марнота.

...і ти мережиш сторінку – крапка, трикрапка, багатокрапка –
Багато багатокрапок  –
як примарних світляків у священну купальську ніч,
як несказаних слів на потрісканих пучках пальців.


© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110040605906