Як же набридли ці морози
І кожен день невтішні прогнози.
Всі одягнули маски на обличчя,
Несправжні почуття увійшли у звичай.
І дружба вже несправжня і любов,
І кожний день має пролитись чиясь кров.
Чому ж не можна бути щирим?
Я потопаю у цій брехні, у цьому вирі,
А хочеться лиш трішки щастя,
Хіба не можна? Хай вам трясця!
Знімайте швидше вже ті маски
Ми смертні люди, всі ми хочем ласки,
Ми хочемо лиш трішечки свободи,
А гордість полишає нас цієї насолоди.
Немов в кайдани одягнули нас
І вже той вогник щастя геть погас.
Рве на шматки мене самотність
І мрію я про безтурботність,
Про те, щоб світ став добрим, не лукавим,
Про те, щоб кожен день був нам яскравим,
Але натомість лиш крапочки в кінці рядків
І вірш не вдався, не вистачило мені слів...
***
© Copyright: Каталея Эр, 2013
Свидетельство о публикации №113021211187
Свидетельство о публикации №113021211187
Рецензии