Зустр лись
Наскрізь пробиті кулями зі скла,
Зі скла байдужості й самотності пробиті,
Ми прочитали один одного слова.
Довірились - загоїлися рани,
Потроху оживати почали,
Від болю розпачу, зневіри і обману
Так швидко ми оговтатись змогли.
Ми через терні дерлися роками
І у пустелях мерзли по ночах,
Пили калАмуть спраглими вустами,
А потім проклинали в пух і прах.
Самі себе прокльонами щомиті
Ми осипали з ніг до голови,
Бо збилися з дороги й знов, побиті,
Спіткалися, та, падаючи, йшли.
І на шляху не раз ми зупинялись,
Довіривши себе чужим рукам,
Ми вірили і знову помилялись,
Доки ілюзіям належали і снам.
І врешті, коли сил геть не лишилось,
Волочачи ногами абияк,
Ми впали, і, зневірені, зустрілись
Й почулим таке бажане "Ти як?"
Свидетельство о публикации №113021210634