На смерть поета

       Боже,  розплати  шаленої,
       Боже,  шаленої  мсти,
       лютості  всенаученної
       нам  на  всечас  відпусти!
             Василь  Стус
                1
Колима  саваном  вкрила
І  вся  держава – Колима
Знедоленого  України  сина,
І  він  один  й  вона  одна.
Така  жорстока  доля  в  світі
Того,  хто  з  гідністю  повстав,
Усіх  борців  і  всіх  поетів
Кого  на  бій  сам  Бог  призвав.
«Благословляю  твою  сваволю
Дорого  долі,  дорого  болю!»
                2
Глас  апостола  в  пустелі
Серед  нездар  і  брехунів,
Катів,  держиморд,  фарисеїв,
Правда  серед марнослів.
Йому  дихнути  не  давали
В  тюрмі,  на  волі,  в  засланні,
Зректись  свого  пропонували,
І  катували  на  вогні.
«Благословдяю  твою  сваволю
Дорого  долі,  дорого  болю!» 
                3
 У  сто  дзеркал,  усюди  шпики,
 Скрізь  павутиння,  назирці,
 Тюремщиків  побої,  крики, 
 Трупарні  і  живі  мерці.
 Об  розпач голову  не  бий,
 Стезя  твоя  завжди  єдина -               
  Жовта  нива,  неба голубінь,               
 А  з  ними  -  вільна  Україна.
 «Благословляю  твою  сваволю
 Дорого  долі,  дорого  болю!»
                4
Ця  Богом  послана  Голгофа
В  шаленій  пристрасті  покор,
Холуї,  садисти,  живоглоти -
А  він - всьому  наперекір!
Його,  вбиваючи,  рятують,
Смерть  освячує  безсмертя -
Це  все  побачать  і  почують
Лиш  в  історичній  круговерті.
«Благословляю  твою  сваволю
Дорого  долі,  дорого  болю!»
                5
Жив,  любив,  гірко  боровся,
Терпів  тортури,  окрутенство,
І  в  Україну   повернувся
В  безсмертній  славі  і  блаженстві.
Від  неї  везли,  летів  до  неї -
Вона  в  антоновім  вогні
Знедолила  долею  своєю
Кращого  з   своїх  синів.
«Благословляю  твою  сваволю
Дорого  долі,  дорого  болю!»
                6
Убивця  руку  подає,
Ненависть  в  усмішці  ховає,
І  кров  по  краплі  з  нього  п’є,
На  лезо  жили  натягає.
Встигай  за  духом  на розп’яття,
Бо  тіло  давно  смерті  просить
На  хресті  чи  на  багатті
Стокатівних,  стоголосих.
«Благословляю  твою  сваволю
Дорого  долі,  дорого  болю!»
                7
З  Аполлоном  в  колісниці,
На  крилатому  коні
Лине  Мученик,  мов  птиця,
В  українській   стороні.
Месник  Совісті  глядить  у  вічі
Зрадливих  муз,  владних  повій,
Соромить  тих,  що  зраджували  двічі,
Ганьбить,  що  зраджують  постійно.
Благослови  свою  сваволю,
Дорого  волі ,  з  недолі  у  долю!
                8
За  кого  ж  ти  розіп’явся?
Кому  Україну  кинув?
Розбрід  тут  розперезався,
Заїлись,  мов  свині.
Астрономічно  роз’єднались  стани,
Ідуть  брат  на  брата,
Два  українці – три  гетьмани
Палять  Соборну  Хату.
Благослови  свою  сваволю,
Дорого  волі,   в  дорогу  долі!
                9
Діти  свої  гірше  чужих
Матір  розпинають.
Боже,  не  дав  добрих,  то  дай  злих –
Хай  їх  покарають!
Дай  нам розуму,  звитяги
Державу  творити.
Сімсот  п’ятдесят  літ  ярмиги
За  двадцять – не  перекрити!
Благослови  свою  сваволю,
Дорого  волі,  в  щасливу  долю!
 _____________________________________________
  *За  мотивами  поезії  Василя  Стуса. Зібрання  творів. Том 1 «Круговерть» .
  «Факт»,  К.,  2007;  Том 5 «Полімпсести»  . «Факт»,  К.,  2009