Сидить людина на вікні,
Взявшись руками за коліна,
По лівій стороні лиця,
Із ока капає сльоза.
Йому всього лиш двадцять два,
Але багато що змінилось,
Так сумно сидячи в вікні,
І сльози по його щоці.
Ця осінь змінює назавжди,
Його життя і сприйняття,
Він буде знову справжнім,
Бо вийшов з забуття...
Забуття
© Copyright: Артур Константинов-Винницкий, 2013
Свидетельство о публикации №113021000183
Свидетельство о публикации №113021000183
Рецензии