Хто ми у цьому свiтi

Хто ми є у цьому світі?
Ми як колосочки в житі,
Дозрівши хлібом став,
Вижив той, хто в землю знов попав.
Ми для кого хлібом є?
У нас душа і мозок є,
Хто їсть з людських душ страви?
Для чиїх рук забави?
Смішно бо плакати нема змоги,
На Землі і на небі немає допомоги.
Хтось кричить -  людино проснись,
 Інші радять спи і томись,
Даремно мріями простір не годуй,
Це не життя  планів не будуй.
Все рівно є той хто має право,
Гнобити люд на ліво і на право,
А ти завжди будеш винен,
Бо не для себе жити повинен.
Комусь солодкого захотілось,
Через годину все змінилось,
Нас їдять постійно,
На Землі і на небі не надійно.
Плачеш - одна структура сита,
Смієшся, ти ж не з колосочка жита,
А з клітин нервових  тіло,
Якщо болить  то це твоє діло.
Та в цьому горі ти не сам,
Кожного свої структури гам, гам,
Плакати, сміятись стидно,
Нам нервових клітин не видно,
А там війна, шабаш страшенний,
Ти без захисний, нікчемний.
Хто ти є людина?
Чиїх тіл клітина?
Нам ні, а їм відомо,
Розумом, гріхом свідомо
Закрили, щоб не було видно,
Закону природи згідно,
Повинен жити в таких умовах,
Ти невільник, в їхніх змовах,
5% мозкових клітин відкрили,
Помирати живучи розуміли,
Що ми ніхто, страва лишень,
Гроші для чужих кишень.
Людино не багатій і не надійся,
Ти ніхто, над собою посмійся,
Вернись в минуле й подивись,
Для тебе нема нічого і не гнівись.
Молитися нема кому, ні тут ні там,
Живи як вмієш, не вір богам,
Все це ілюзія, жарт і сон,
Живи для себе з собою в унісон.
Клітинка серця, ти ж її не відчуваєш,
Вона молиться, а ти й не збагнеш,
Гнівається, плаче, а ти живеш,
Від чого їй боляче туди все рівно ідеш.
Бо життя шлях тобі диктує,
Клітина структуру серця будує,
Ніхто тебе почути не зможе,
Жити правильно, розум допоможе?