Дорога к матери

      Николай Холодный

       перевод с украинского \конкурс\

Я к Вам, мама, снова не приехал,
Видно, наши вербы разлюбил.
Пишите, прислал я Вам орехи,
но прислать к ним зубы позабыл...
Не судите то, что забываю,
будто кровь, сок вишен перезрелых,
Двадцать восемь лет я забиваю
золочёный гвоздь в пустое тело.
Говорят Вам, я на острой бритве
для веселья публики стою.
Без меня меня толкают к битве,
кто-то «падает» из-за меня в бою.
К  Вам камнями путь-дорога стелена,
«Стой! Запрет!» -  на знаках и  постах
С двух сторон колючки злого терена
надпись «Счастья!» прячет фальшь в глазах.
Пашет огород сосед помалу –
Уродила щедро лебеда.
А меня чуть море не забрало,
вышиванку понесла вода...
Может, я услышан буду в громе,
Может сделать он меня немым,
в жизни этой, как на ипподроме:
на коне побудешь и под ним.
 Хуже отчима, мир горьким оказался,
и ветра сгибали, как лозу.
Вашими глазами я смеялся,
окунал перо я в их слезу.
А когда случались, вдруг, метели,
с криком совы прятались в дупло -
нашей старой хаты-колыбели,
всюду  ощущал её тепло.
Не осталось в памяти той стрехи,
седина белеет, как зима.
Держите в своих руках орехи,
а зачем – не знаете сама.

                8.02.13 г.
Примечание: Ритмические сбои оставлены авторские
                Терен – колючий кустарник \звучит на двух языках\
                Вишиванка – укр. рубашка \звучит на двух языках\
                Стреха - крыша\звучит на двух языках\


Стихи, с которого сделан перевод: ДОРОГА ДО МАТЕРИ Автор Николай Холодный



«Колю, ти мені снився проти неділі. Ти лежав, а  на тебе клали квіти кругом, то, кажуть, оживе. Я прокинулась і стала плакати». Із материного листа в Самгородок, 1968 рік
               
                Дорога до матері
            Я до Вас ізнову не приїхав.
            Мабуть, наші верби розлюбив.
            Пишете, прислав я Вам горіхів,
            тільки не прислав до них зубів...
            Не судіть за те, що забуваю
            перестиглих вишень кровотечу.
            Двадцять восьме літо забиваю
            золотого цвяха в порожнечу.
            Кажуть Вам, що я на лезі бритви
            для розваги публіки стою.
            Хтось мене без мене тягне в битви
            і за мене «падає» в бою.
            А до Вас дорога камнем стелена.
            Заборонні знаки та пости.
            Обіруч гадючі очі терена
            і фальшиві написи: «Щасти!»
            Вам тепер сусід города оре –
            і вродила рясно лобода.
            А мене ледь не втопило море,
            й вишиванку понесла вода...
            Може, я озвуся Вам у громі.
            Може, мене зробить він німим,
            у житті немов на іподромі:
            на коні побудеш і під ним.
            Світ мені був гірший за вітчима,
            і вітри згинали, мов лозу.
            Та сміявсь я Вашими очима
            і вмочав перо у їх сльозу.
            А коли зчинялись хуртовини
            і гукали сови у дупло –
            нашої старенької хатини
            скрізь мене знаходило тепло.
            Згадки не лишилося від стріхи:
            забіліла бляха, мов зима.
            У руках тримаєте горіхи,
            а нащо – не знаєте й сама.
            1968