Очi коханоi

             1
«Які  очі  в коханої, -
У  сонця  питаю, -
Ти  всіх  грієш,  звеселяєш
Від  краю  й  до  краю?»
«Ясні  очі, - сонце  каже,-
Щастям  засівають,
Омріяні,  замріяні
Люблять  й  поважають».
             2
«Які  очі  в  коханої, -
До  вітру  звертаюсь, -
Ти  господар  у  природі
Усе  бачиш  й  знаєш?»
«Темні  очі  у  дівчини, -
Вітер  навертає, -
Що  нещадно  душу  травлять,
Серце  розривають».
             3
«Які  очі  в  коханої, -
До  морозу  кличу, -
Всіма  долями  ти  граєш,
Принизиш,  звеличиш?»
«Холодні  очі  в  коханої, -
Мороз  відповідає, -
Розум, гонор  добрий  мають,
Такі  не  кохають.»
             4
«Земле  моя  рідна  ненько, -
Став  я  на  коліна, -
Які  очі – перли  має 
Кохана  дівчина:
Ясні,  темні  чи  холодні,
Зелені,  сині,  голубі,
Сірі,  жовті,  карі,  чорні  -
Які  бачаться  тобі?»
              5
Вислухала  сива  ненька,
На  весну  звернула:
«Голубі  або  синенькі!», -
Та  їй    підморгнула.
Розсміялась  земля  з  цього
Та  й  пішла  до  літа :
«Зелені!», – почулося  від  нього, -
Як  налите  жито.»
               6
«Жовті  очі  або  сірі, -
Осінь  їй  говорить, -
Такі  очі  має  мила
І  неземну  вроду.»
«Чорні  очі  в  коханої,
Може,  навіть,  карі!» -
Зима  прийшла  незваною
В  заметільній  хмарі.
               7
Задумалась  земля – ненька,
Омила  морем  сушу:
«Сам  ти  розберись  гарненько,
Заглянь  в  її  душу,
Очі – дзеркало  душі,
Коли  вона  говорить -
Почуєш,  побачиш,  зрозумієш
Очей  стан  й  їх  колір.
               8
У  коханні,  у  розлуці,
До  всякого  люду,
Хто  байдужий,  кого  люблять -
Різні  очі  будуть.
Чи  благальні,  чи  повчальні,
Чи  фарами  сяють,
З  почуттями  у  змаганні
Душу  відкривають.
               9
Сяє  тобі  ясне  сонце,
Хмарки  пропливають -
Очі,  як  душі  віконце,
Все  оповідають.
Коли  раптом  задощило,
Чи  блискавка  з  громом -
Не  твоя  у  цей  час  мила
Ні  тілом,  ні  словом!»