Палило сонце місяць цілий,
Все вже посохло і земля,
Уся потріскалась й просила:
«Дощу мені, дощу, бо я
Так, як і люди, задихаюсь…
Все ж пропаде, те що росте!»
І раптом хмари обізвались
І дощ побризкав, де-не-де.
І краплі ті усе хапало,
І шепотіло: « Ще і ще» …
Тим тріщинам було все мало,
Того, що бризкало дощем.
Нарешті хмари зливой впали,
І не місцями – зразу скрізь,
Дощу вже більше не благали,
Вмовляли: « Любий, зупинись»!
А він все лив, і другий тиждень,
Все заливав і заливав,
І навіть сонцю поміж хмари
До нас прорватись не давав.
Земля вже воду не ковтала,
Немов по склу вода стікала,
І не раділи більше люди -
Врожаю все одно не буде.
Забив дощ землю мов дорогу,
Бач, у природi як буває.
Тож не просiть дощу у Бога-
Просiть у Бога урожаю
Просiть у бога урожаю
© Copyright: Валентина Дадыка -Алексеева, 2013
Свидетельство о публикации №113020700916
Свидетельство о публикации №113020700916
Рецензии