На бульварі тополенька,
В гаю яворина.
Плаче – тужить дівчинонька
В нещасну годину.
Батька – матір поховала,
Милий насміявся,
Зозулею закувала,
Відлік перервався.
Пішла була обійняти
За фахом роботу:
Треба панові віддатись
За його турботу.
Мало того, що робити
Важко заставляє,
Треба йому догодити,
Як спати лягає.
Кругом люди щастям мріють,
З екрану несеться –
Гарно так живе повія,
Що гейшею зветься.
А тут здібності, фах маєш,
Та небесну вроду.
Бог не бачить і не знає,
Хоч з мосту та в воду.
Одному – роботі, пану
Була б догоджала,
Краще б судженому
Якби доля склалась.
По явору та тополі
Буйний вітер віє.
Пошли, Боже, ти їй долю,
Бо одна загине.
Д О Л Я
© Copyright: Григорий Божок, 2013
Свидетельство о публикации №113020705610
Свидетельство о публикации №113020705610
Рецензии