Ковiнька

Ковінька по бульвару
Гуляла як завжди
З господарем на пару
Для міцності ходи.

Його оберігала
Немов вона рідня,
Вночі в кутку стояла,
Очікуючи дня.

Та якось дня діждалась,
Господар все лежав,
Вона захвилювалась,
Так довго він не спав.

Щоранку йшли гуляти,
Бульварчиком ходить,
Знайомих привітати,
Про щось поговорить.

В квартирі ж нині тихо,
Господар не встає,
Мо’ трапилося лихо
І він віджив своє.

Як дід його і тато,
Яким служила теж,
Любила їх затято
І вірила без меж.

Гуляла по бульвару
Дві сотні добрих літ,
Завжди із кимсь на пару,
Шанована як слід.

Нащадок молоденький,
Знайшовши у кутку,
Відніс її стареньку
Зогнить на смітнику.

Він звик не шанувати
Ні старість, ні старе,
А будуть заважати
У порох їх зітре.

Колись й моє закинуть
Далеко на смітник,
Дадуть зогнить, загинуть,
Щоб з пам’яті я зник.

Все зроблене дідами
Кидаємо в сміття
І топчемо ногами,
Немов мале дитя.

А потім ще й жалкуєм,
Старе не зберегли,
Клянемось відбудуєм,
Це ж прадівські посли.

Ковіньку ж цю стареньку
Таки хтось підібрав,
Ходив він помаленьку,
Її  на поміч й взяв.

Його оберігає
Немов вона рідня,
Вночі в кутку чекає
Господаря і дня.

Ковінька по бульвару
Гуляє як завжди
З господарем на пару
Для міцності ходи.
18.06.08.