Повільно тягнеться клубком
ранкова, чиста прохолода,
Широким, зваженим стрибком
беру потічок біля броду.
Яка незміряна краса
заполонила очі й душу!
Тут не дзвеніла ще коса,
і не ятрила зелень суша.
Товстий, старезний красень-дуб
розкидав жолуді довкола.
Роси холодної на чуб
капнув собі і ясенкові.
Упасти в лоно лісове,
закрити очі і заснути.
Побачити лице твоє,
слова кохання знов почути.
До лiсу
© Copyright: Наталья Сытник, 2013
Свидетельство о публикации №113020711829
Свидетельство о публикации №113020711829
Рецензии