Бабусина правда

Бабуся  з  правнуком  куняла,
Казочки, пісеньки  співала.
І  тут  уважний  онучок
Взяв  прабабусю на  гачок.
За  тих  бувальщин,  що  вона
Йому  співала   й повіла
У  юних  праведних  очах
Буяли радість,  сум  чи  страх.
«Скажи,  бабуню,  що  миліше -
Чи  звір  живий, чи  що  не  дише?
Страшніший  голод,  чи  війна?
Й  чом  в  тебе  зморшки й  сивина?»
            2               
Задумалась,  заматерилась,
В  очах  рішучість  появилась,
Голівку  чада  обняла,
І  мову  тихо  повела:
«Той  звір,  що  в  лісі  проживає,
Він  людям  геть  не  заважає.
А  як  завівся  між  людей -
Йому  в  печінку  сто  смертей!
Війна  і  голод - це  страх  смерті.
Ти  ще  малий,  але  померти
Будь  хто  з  нас  може, прийде  час,
Що  богом  вставлено  для  нас.
            3
Та  смерть  по - різному  приходить:               
У  мить, в  стражданнях  в  яму  зводить.
Коли  прийде , ніхто  не  знає,
Тому  живуть і  не  чекають.
В  війну  і  голод  смерть  чекають:
Тут - гинуть,  а  там - помирають,
Миттєво - тут, а  там - страждають,
Змінити щось  вони  не  мають.
            4               
Страшніше  голод.  На  війні
Дорослі  гинуть  у  борні.
У  муках  голоду  й  смертей
Старих,  дорослих і  дітей -
Пекельний відчай , німий  жах,
Й  згасання  рідних на  очах:
Пустий  живіт,  опухле  тіло,
Полопалось,  запліснявіло.
В душі  і  в серці  пусто  стало,
Імла  у  очі  завітала,
Всю  плоть  пустеля  обняла,
Нарешті  смерть  твоя  прийшла!
            5               
Це  страшно  бачить  в  самоті
Й в  безсиллі  щось  допомогти.
Тому  і  зморшки  й  сивина -
Це  двом  голодам  данина.»
Старенька  змовкла.  Внук  заснув.
Чи  щось  дочувсь,  чи  що  збагнув -
Малеча  ще.  Життя  триває
Й нові  пригоди  посилає.
*На  фото  прабабуся  Мамойличка  з  онукою
Зіною  Мамойлик(ліворуч)та  праонукою
Божок  Валею(праворуч)