Вона під серцем їх носила
І радо муки прийняла,
Коли синочків народила -
Любов і душу віддала.
Пестила їх і годувала,
Ростила, вчила, берегла.
Коли ж пора для них настала -
Дружинам любим віддала.
По діалектиці – звичайно,
І проти Фрейда - не попреш,
Спокійно, тихо, натурально
В житті з’явилось кілька меж.
Любов - з синами й невістками,
В сімї, що швидко так зросла,
З онуками і між сватами,
Й квартира стала вже мала.
В гуртки і школу милих внуків,
В органний зал ,театр, кіно.
А репетиторство… Без звуку
Все промайнуло і пройшло.
А тут і старість наступила,
Самотність, хворості прийшли,
Не побіжиш, бо вже не сила.
Межі бур’яном поросли.
Потрібно мало, їй все видно -
Життя засвоїла урок:
Тепла, уваги, і від рідних -
Щоденний , жаданий дзвінок.
Щоденний дзвiнок
© Copyright: Григорий Божок, 2013
Свидетельство о публикации №113020604648
Свидетельство о публикации №113020604648
Рецензии