Тікає думка, очі плачуть,
У вухах стука молотком,
Дурний, подарував я дачу,
А нині мучусь бідаком.
Та подарунки не вертають,
Хоча і лікті я гризу,
Так дурні все своє втрачають,
Пускають згодом ще й сльозу.
Не сіють дурнів і не косять,
Вони самі собі ростуть,
На дурнях воду звично возять,
Їх за довірливість так звуть.
Їх обдурити, що раз плюнуть,
Або як пальця намочить,
Щось непотрібне можна всунуть,
Вони ж не здумають й провчить.
Така в довірливих робота,
Своє охочим роздавать,
З омани роззявляти рота,
Себе ще й дурнем обзивать.
10.09.08.
Дурнi
© Copyright: Георгий Грищенко, 2013
Свидетельство о публикации №113020602193
Свидетельство о публикации №113020602193
Рецензии