Невитримую

Коли дихати боляче до нудоти, коли вдихаючи боїшся задихнутись, а видихаючи боїшся залишитись без краплі повітря. Коли захлинаєшся у морі своїх думок і зовсім не знаєш що робити надалі, як розібратись із цим бардаком???
Таке відчуття, що все , що відбувалось до цього було просто брехнею,ніби сном.Сидиш і ковтаєш сльози, що підходять до горла, аби тільки ніхто не побачив що тобі погано, адже тоді доведеться пояснювати, що сталось і чому ти сумна. А руки всеодно тремтять, сказати і слова не можеш, бо одразу ...сльози. Сподіваючись, що все мине за ніч, лягаєш спати, на ранок ні краплю не легше, бо ціла ніч, наче каторга, мучить своїм повільним часом,сумними думками і нестерпним болем всередині. Це те чого не хочеться відчувати ніколи, що змушує вчитись терпіти, терпіти все, що відбувається, адже зараз хочеться просто впасти в кому, в ступор....щоб ніхто не зачіпав, не питав, не говорив...Боляче, неймовірно боляче...Ідеш на вулицю, а там наодинці зі своїми  думками,у своєму світі... Божеволієш.