Розумна начебто для сліз,
Я відпускаю сум у зорі,
Та чомсь назад до мене зліз,
І наміри його прозорі.
Занадто впевнена до статка,
Щиро сердешна у подобі,
Я знов біжу до мами й татка,
До їх поради у оздобі.
Смілива до переживань,
Я рушу стрімко, наче вдруге,
Без сумніву, і без вагань,
Знов потрапляю в недолуге.
Так як же ж жити? Що робити?
Коли стискає серце міць?
Що треба в сОбі розбудити,
Щоб стерти переважність лиць?
Чи допустити ту водицю,
Востаннє, як святковий дощ?
Він чистотою чен-криниці,
Омиє сірість рясних площ.
Та ні! ЗовсІм спустілі скроні,
Лише наука є у них.
Вона тримається на троні,
Зачіпком темнуватих крихт…
3.02.13
Розумна начебто
© Copyright: Кристина Медина, 2013
Свидетельство о публикации №113020406146
Свидетельство о публикации №113020406146
Рецензии
