Вiчний Простiр

Вічний Простір, що немає меж,
Бачимо безхмарними ночами,
Дивиться на нас він, мабуть, теж,
Блимає очицями – зірками.

Чи така ми в світі дивина,
Чи не звик до нас цей вічний Простір,
Чи пищим з вузенького вікна
Щось пусте при комаринім зрості.

Вічний Простір все мовчить й мовчить,
Не вступає з нами в перемови,
Може хоче нас усіх привчить
Пізнавать самим його основи.

Чи чекає лиха він від нас,
Бачачи прихильність руйнувати
Все, що не устиг понищить час,
Бо така в нас звичка газдувати.

Схаменімось, людоньки Землі,
Бережімо матінку природу,
Ми в безмежнім Просторі малі,
Та цікавість маєм в нагороду.

Розумом своїм пізнаймо світ
І засіймо зернами любові,
Бережім його від лиха й бід,
Будьмо мудрими у діях й слові.
21.03.09.


Рецензии