Пролог. Частина 1

Вона:      Чи ти знаєш коханий,
           Небо зорями плаче,
           Серпень в косу тугу,
           Заплітає жнива.
           Я на зірку гадала,
           Що нам віщує осінь.
           Он вона покотилась,
           Бовт у воду, й нема…

Він:      Що я мушу зробити,
          Щоб журба твоя зникла.
          Глянь, жевріє потроху
          Промениста зоря.
          Буде новая днина…
          Подивись, як радіє
          Пелюсткам сонцеоким
          Вся навколо земля!

Вона: …Пелюстки. Чи згадаєш?

Він:       Так, тобі я поклявся,
           Як ми братися будем,
           Застелять рушники.
           Золотаву доріжку
           До самої калитки
           Тобі кину під ноги
           Троянд пелюстки.

Пройшло трохи більше  3-х місяців. Лікарня. Біла палата. Вона і лікар.

Вона:       Чи то може наснилось…
            Море, зорі, світанок…
            (підходить до вікна, здивовано…)
            Жене вітер  хмаринку,
            Смутком б’є у вікно…
            (щось пригадує)
            Його очі так звали,
            Пальці ніжно тремтіли…
                (зітхає)
            Відчайдушне кохання!
            Як це було давно.
            Розпліталися коси,
            Зорі з неба зривались,
            В поцілунках гарячих
            Шарілась земля…
           ( в мить пригадує й звертається до лікаря)
            Лікар, лікар, скоріше,
            Я так довго чекала.
            Хай мені принесуть
            Моє миле дитя.

Лікар:      Заспокойтеся, хвора.
            Нумо випийте ліки.
            Нерви шкодять здоров’ю,
            Забирають красу…
            Подрімайте… Хай сняться
            Вам рожеві фламінго,
            І на крилах чарівних
            Біль подалі несуть…

Лікар:
- Задрімала…

(Звертається до санітарки):
Маріє, приберись, тільки тихо.
Бачиш, спить бідолашна,
(в розпачі)
Що ж нам далі робить?
Як сказати дівчині,
Що не зможе однині
Вона доньку чи сина
Вже ніколи родить.

Санітарки:
Марія:       Заспокоїлась бідна.
             Привезли нетямущу.
             Витравляла дитину
             Самотужки, дурна!
             Та не знаючи діла
             Отаке наробила,
             Що ще б трохи і Богу
             Душу вмить віддала!

Світлана:
          А чому до лікарні
          не звернулась одразу?
          Адже в двадцять вагітна –
          Вже тепер не дива.
          Заплатила сто баксів
          І вчора була грішна,
          А назавтра зібралась
          І пішла чепурна.

Марія:
         Як так можна казати,
         Адже в тебе є донька,
         Чи її не спіткає
         Отакая біда!
         Буде жити, кохати…
         Все лишень вполовину.
         Без дитини те саме,
         Що сама сирота.

Світлана:        Годі клеїти дурня!
                Зараз все продається!
                З часом скаже спасибі,
                Менше клопоту, дзусь!               
                Почуття і чесноти,
                Ніби хтось їх цінує…
                Зараз вийду в шинок
                І бистренько вернусь.

(Трохи згодом у підсобці)
Світлана:
              Наллємо по три чарки,
              За невдале кохання,
              За невинну дитину,
              За безбожне життя.
(Випиває).
              Чи ще довго, скажи  ж бо
              Нам цю лямку тягнути,
              Радше шворку на шию,
              І піти в небуття…
(випиває вдруге)
              Наче й волі немає:
              Дім – робота  - по колу:
              Платять дуже замало,
              Ледве зводиш кінці.
              Чоловік випиває,
              Донька  тілом торгує,
              Навіть Бог зазирає,
              Що  лежить в гаманці. 

Марія:     (Забирає чарку)
              Годі рюмсати й пити,
              Ми для Бога всі рівні.
              Досить. Гріх випивати,
              Краще в церкву іди.
             
Світлана:        Що я там позабула?
                Нас ніхто не почує
                Все - слова беззмістовні,
                Отії  молитви…


Частина 2.
Напівтемне кафе. За столом сидять 5-6 молодиків. Підходить Він, вітається. Один із присутніх звертається до Нього:

Друг: Ну, чортяко, хизуйся,
      Розкажи, що ти бачив?
      Чи на місті лишились Єлисейські поля?
      Чи стоїть міцно вежа?
      Чи дівчата там гарні?
      Тож якою здалася тобі інша земля?

Він:    Присмак Франції, друже,
        в ароматі свободи.
        Там людей не злякаєш –
        Вмить на площу ідуть.
        Закликають до бою,
        Як права утискають.
        В люті палять машини,
        Трощать все, шибки б’ють!
        І в бунтарському русі
        Відчуваєш братерство,
        Єдність поглядів, гідність
        І незламний кістяк….

Друг:   Правду кажеш, друзяко,
        Там права захищають,
        Бачив я в Інтернеті…

Хтось із присутніх за столом зітхає і неголосно говорить:
          - Нам би так!

 Друг: А жінки? Чув коханки
       З парижанок відмінні

Він:   Поціновувач кепський,
       Вибачайте мені.
       Зараз мушу я бігти,
       Бо на мене чекають,
       Але вдома все краще,
       Ніж отам в чужині!

Друг2: Поспішає на зустріч.
       А чи жде його люба?
       Адже час і кохання
       як ефір - нестійкі...
      
Друг3: Годі. Тут ми зібрались
       На серйозну розмову.
       Слід до діла ставати
       Припиніть балачки!
      
       Добра є в нас нагода
       Заробити потроху.
       І при тому робота
       Взагалі неважка. ..

Друг 1: Особисто не проти.

Друг 2: Я також з вами згоден.
 
Друг 4: Обираєм: віднині будь
        нам за ватажка!

(Піднімають келихи, випивають)
Ватажок: Най дзвенить копійчина.
         А ще краще купюра
         В гаманці чи кишені
         Тихо так шелестить. ..
До бармена:
         Гей,ще келих наповни,
До компанії:
         Друзі, всіх пригощаю.
Друг 1: То кажись в чому справа,
        Що потрібно робить?
Друг 3: Завтра чув буде мітинг,
        Проти чинної влади.
        Такий саме, як в інших
        Відбулися містах.
       
Друг 2: А на боці чийому?
Друг 4: Скільки будем