Об долю, ти поранила всю душу,
Провина?.. – ні! Біда додолу гне.
Черства любов, вложила на подушку,
Дивилась в очі й не бачила мене.
Коли ж й крізь сон в любові признавався
І, мов з тобою, з подушкою завмер.
Переконалась, як в тебе закохався!..
Й очима мовчки ніжила мене.
Вагон розлук чекав не за горами,
Не врятувала втрати і весна.
Ти не відчула біль душі від рани
Й загублений свій спокій не знайшла.
…Пробач за те, що ритм життя порушив,
З любов’ю долю ніч не обмине.
Заснеш в сльозах, втопивши в них подушку,
Її обцілувавши, як мене.
В житті шлях долі істина підкаже,
Коханням серце зболене зцілить.
Його слізьми і горем не обманеш,
Воно бажає тільки лиш: -
Любить!.. Любить!.. Любить!..
Любов
© Copyright: Петро Керанчук, 2013
Свидетельство о публикации №113013002855
Свидетельство о публикации №113013002855
Рецензии