Дiтки, моi вiршики-сирiтки...
Дітки, мої віршики-сирітки,
Я поганий батько навіть вам.
Де вас діти?
Рвати з вами квіти?
І не надаватись ворогам?
На столи — під скальпелі — не класти?
Під наманікюрені зубці,
В шестерні катівень,
де пропасти —
І Творця забути у кінці?!
Ось веду... Довірливо за ручки
Ви взялись.
Довкола виск і гам.
Беріївські рискають підручні,
Чорні «Волги» пруть на нас без гальм.
Завтра прийде у барак гестапо,
З уцілілих — для нудних робіт
Вибере...
До ранку ж буде капо
Наглядати — за мишами кіт.
О льохи, о морги, о підвали,
О катівні, де вас жити вчать
Ті, хто правду краще б розказали,
Та — розумні.
І тому — мовчать.
1992
Свидетельство о публикации №113012907317
вчить одному - любові, бо й Бог є Любов..
а хто ж Вам вороги? все в нас самих, в кожному іншому бачимо тільки себе,
не я це вигадала..
то таки краще квіти рвати, може, саме з цього розквіт й почнеться -
у кожного з себе, через прощення з однієї любові..
Рідною мовою пишете дуже гарно, та й обома теж..
з повагою,
Олена Ра 06.09.2014 22:43 Заявить о нарушении