Дiтки, моi вiршики-сирiтки...

* * *

Дітки, мої віршики-сирітки,
Я поганий батько навіть вам.
Де вас діти?
                Рвати з вами квіти?
І не надаватись ворогам?

             На столи — під скальпелі — не класти?
             Під наманікюрені зубці,
             В шестерні катівень,
                де пропасти —
             І Творця забути у кінці?!

Ось веду... Довірливо за ручки
Ви взялись.
Довкола виск і гам.
Беріївські рискають підручні,
Чорні «Волги» пруть на нас без гальм.

             Завтра прийде у барак гестапо,
             З уцілілих — для нудних робіт
             Вибере...
             До ранку ж буде капо
             Наглядати — за мишами кіт.

О льохи, о морги, о підвали,
О катівні, де вас жити вчать
Ті, хто правду краще б розказали,
Та — розумні.
                І тому — мовчать.

1992


Рецензии
Шановний, усе нас жити вчить, навіть і катівні, як це не дивно чути,
вчить одному - любові, бо й Бог є Любов..
а хто ж Вам вороги? все в нас самих, в кожному іншому бачимо тільки себе,
не я це вигадала..
то таки краще квіти рвати, може, саме з цього розквіт й почнеться -
у кожного з себе, через прощення з однієї любові..

Рідною мовою пишете дуже гарно, та й обома теж..
з повагою,

Олена Ра   06.09.2014 22:43     Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.