"Забудь!" – шепчу собі крізь осінь,
Крізь осінь болісних прощань.
Холодним вітром листя зносить
В жовтогарячі кучугури,
І не сховатись від зажури,
І в тисячі чужих кохань.
"Забудь!" – кричу собі крізь зиму,
Наш травень заблукав в бузку,
Розтав за обрієм незримо...
Не дотягнутися рукою,
І змило хвилею морською
Твій слід на мокрому піску.
Та щоб твої забути очі,
Потрібні довгі дні і ночі!
Забудь!
© Copyright: Наталья Бидненко, 2013
Свидетельство о публикации №113012810935
Свидетельство о публикации №113012810935
Рецензии