Село Чернятин

Чернятин не село, Чернятин це - не місто,
Чернятин це - країна, де всі ми фіналісти.
Де родяться діти - а ростуть таланти,
Де є синя річка, як море біля Ялти.
Нас тут все обєднуе, тут ми одне ціле,
Тільки відрізняють в житті різні цілі.

Хтось вчиться в коледжі і зубрить науку,
А хтось просто в коледжі носе в кармані руки.
Дехто там не був і не менш розумніший,
Сова, Люлька і Франко в нас не самі гірші,
Вони також таланти, про них знають інші.
Є в нас палац графа, якому вже всеодно,
Що Мер і Кальва хотіли в ньому зняти кіно.
А які в Чернятині дівчата - найкращі у світі,
Хоча є декілька таких, які не знатимуть від кого в них діти.
Але й вони не безкорисливі, вміють віддихати,
Вночі з пацанами підуть і до чужої хати.
В нас є пивзавод, тому ми любим пиво,
А коли ми його випємо - з нами твореться якесь диво.
Пєм ми ще горілку і дуже багато,
А якщо ще й з пивом, то приходеться ригати.
Часто приїзджають до нас на диско гості,
Які люблять на пяну комусь поламати кості.
А якщо Чернятинським вони пропонують вмерти,
То кістки ломають їм, бо наші пацани дуже вперті.
Настає у нас весна, весна - пора любові,
Добре що у нас в парку лавок на всіх доволі.
Коли на дворі тепло - любов переходе в кохання,
І на тих лавках, що в нашому парку воно триває до самого рання.
Коли туди приходе Сова Сання, то пора вже йти,
Бо Сання під тими лавками намітив вже різні бутилки.
Приходимо додому, пора батькам допомагати,
І ми з будуна на палючому сонці не хочемо вмирати.
А як тільки сутеніє, то і сон проходить і сили десь беруться,
І ми знову йдемо пити, без нас не нажруться.