Колись питав: “Чи можу бути вірной?”
Так! Можу, - був би в цьому сенс.
Але ж,… коли стоїш над часу прірвой,
Тоді тремтиш – чи не упустиш шанс?
Обрати вірність? І чужому мужу?
Або ж свободу? На, он – вибирай!
Буть може, серед сотен мужів
ТВІЙ буде – то й забирай!
Спитала долю: “Що мені робити?”
Відрізала провісниця: “ЛЮБІТЬ!…”
Її не слухала, зреклася я кохання
Й пішла… блукать… сама собі на гріх.
Коли питав: “Чи можу бути вірной?” –
Зневірено шукала забуття.
У хащах пристрасті, неначе дика сарна,
Шукала прихисту собі на майбуття.
Шукала зцілення душі моєї грішной,
Шукала поміч, любляче плече,
Шукала, ХТО Ж ТЕБЕ МЕНІ ЗАМІНИТЬ….
Стоптала туфлі, вщент, але дарма лише.
І думаю тепер, чи варто то КОХАННЯ?
І чи простить пророчиця мені?
Що не дослухалась.
Або провчить?
Тоді ж… до бездихання –
Порожню душу нести буду у житті….
Вiрнiсть
© Copyright: Анастасия Смехова-1, 2013
Свидетельство о публикации №113012507625
Свидетельство о публикации №113012507625
Рецензии