Мова жива укра нська

МОВА ЖИВА УКРАЇНСЬКА

Коли  ти  була  ще  в  колисці,
Так  свідчить  сама  давнина,
Древлянок*  у  спів  голосистий
Лунали  перлинні  слова.

Ти  йшла  на  козацьких  шаблюках
На  турка  вертати  ясир*.
Ти  лиха  дала  закаблукам  –
Тобою  гопак  прояснив.

Коли  потухали  Стожари,
Будила  ти  гамором  день:
Скрипіли  із  Криму  мажари
Під  співи  чумацьких  пісень.

Млини  українські  мололи
Бравурні  шляхетські  цвеньки*.
Литвин  і  татарин  холонув,
Як  чувся  їм  спів  твій  дзвінкий.

На  призьбі  до  пізньої  ночі
Шевченко  наслухавсь  хлоп’ям
Про  долю  нелегку  дівочу  –
З  Катрусею  жарт  москаля.

Співанок  Руданського  парость
Буяла  над  бідним  двором:
І  з  скіпкою  чорною  зналась,
І  з  гусячим  білим  пером.

Взяла  від  братителів*  частку,
Не  їм  прославлятись  одним,
І  милість  у  слові,  і  ласку,
Щоб  корінь  слов’янський  ріднив.

Нашкрябана  цвяхом  на  тиньку*,
Крізь  табори  смерті  пройшла,
Ти  –  вища  ціни  і  розцінки  –
І  в  пеклі  лишилась  жива.

Володарі  в  безвість  зникали,
Никло  холопське  їх  військо…
Ти  –  вічна!  Тебе  не  здолати,
Мово  жива  українська!

*Древляни  –  стародавнє  східнослов’янське  плем’я,  яке  жило  у  прип’ятському  Поліссі.
*  Ясир  –  бранці,  полонені,  яких  захоплювали  турки  й  татари  під  час  розбійницьких  нападів  на  слов’янські  землі.
*  Цвеньки  –  похідне  від  –  цвенькати  –  розмовляти  чужою  мовою.
*Братителі  –  діал.,  двоюрідні  брати  й  сестри.
*Тиньк  –    вапняна  штукатурка.