Коньяк в графине - цвета янтаря перевод на украинс

* * * (Иосиф Бродский, http://rupoem.ru/brodskij/all.aspx#vpolgolosa-konechno-ne)

Коньяк в графине - цвета янтаря,
что, в общем, для Литвы симптоматично.
Коньяк вас превращает в бунтаря.
Что не практично. Да, но романтично.
Он сильно обрубает якоря
всему, что неподвижно и статично.
Конец сезона. Столики вверх дном.
Ликуют белки, шишками насытясь.
Храпит в буфете русский агроном,
как свыкшийся с распутицею витязь.
Фонтан журчит, и где-то за окном
милуются Юрате и Каститис.
Пустые пляжи чайками живут.
На солнце сохнут пестрые кабины.
За дюнами транзисторы ревут
и кашляют курляндские камины.
Каштаны в лужах сморщенных плывут
почти как гальванические мины.
К чему вся метрополия глуха,
то в дюжине провинций переняли.
Поет апостол рачьего стиха
в своем невразумительном журнале.
И слепок первородного греха
свой образ тиражирует в канале.
Страна, эпоха - плюнь и разотри!
На волнах пляшет пограничный катер.
Когда часы показывают "три",
слышны, хоть заплыви за дебаркадер,
колокола костела. А внутри
на муки Сына смотрит Богоматерь.
И если жить той жизнью, где пути
действительно расходятся, где фланги,
бесстыдно обнажаясь до кости,
заводят разговор о бумеранге,
то в мире места лучше не найти
осенней, всеми брошенной Паланги.
Ни русских, ни евреев. Через весь
огромный пляж двухлетний археолог,
ушедший в свою собственную спесь,
бредет, зажав фаянсовый осколок.
И если сердце разорвется здесь,
то по-литовски писанный некролог
не превзойдет наклейки с коробка,
где брякают оставшиеся спички.
И солнце, наподобье колобка,
зайдет, на удивление синичке
на миг за кучевые облака
для траура, а может, по привычке.
Лишь море будет рокотать, скорбя
безлично - как бывает у артистов.
Паланга будет, кашляя, сопя,
прислушиваться к ветру, что неистов,
и молча пропускать через себя
республиканских велосипедистов.

Осень 1967

Коньяк в графині - колір янтаря,
Що, для Литви, цілком, симптоматично.
Коньяк з будь-кого зробить бунтаря.
Що не практично. Але романтично.
Обрубує він сильно якоря
Всього, що нерухомо і статично.

Кінець сезону. Стіл догори дном.
Радіють білки, шишками наівшись.
Поруч хропе російський агроном,
Як звичний вже до бездоріжжя витязь.
Фонтан дзюрчить, і десь там за вікном
Милуються Юрате і Кастітіс.

Порожні пляжі чайками живуть.
На сонці сохнуть вже пусті кабіни.
За дюнами транзистори ревуть
І кашляють курляндські десь каміни.
Каштани у калюжах вже пливуть,
Як, кажуть, наче гальванічні міни.

До чого метрополія глуха,
Те в дюжині провінцій перейнЯли.
Співа апостол вірша «аха-ха»
В незрозумілому його журналі.
І зліпок первородного гріха
Свій образ тиражує у каналі.

Країна, ера - плюнь і розітри!
На хвилях скаче прикордонний катер.
Коли годинник нам покаже "три",
Чутні, хоч запливи за дебаркадер,
Костелу дзвони. А в його нутрі
На муки Сина гляне Богоматір.

Якщо життям тим жити, де шляхи
І дійсно вже розходяться, де фланги,
Оголюючись – сором - до кістки,
Розмову де ведуть про бумеранги,
То в світі місця краще не знайти
Осінньої, забутоі Паланги.

Ні «наших», ні євреїв. Через весь
Безкрайній пляж дворічний археолог
Пішов у свою власну пиху, щез,
Бреде, затиснувши фаянсовий осколок.
І якщо серце розірветься десь,
Литовською напишуть той некролог,

Не більше, ніж наклейка з коробка,
Де сірники ще замість запальнички.
І сонце, схоже чимсь на колобка,
Здивує своім заходом синичку
В купчасті хмари - лиш на мить, яка
Задля жалоби, чи то просто звичка.

А море - вболіва, реве, проте,
Безособово - як бува в артистів.
Паланга знову кашляє, сопе,
І вітер слухає, що вже скирдує  листя,
І мовчки пропускає крізь себе
Республіканських велосипедистів.