Пiвень

                Дід велосипед купив й дозволив онуку,
                Дуже той того хотів, щоб здолати скуку,
                Їздити на ньому вчитись, щоб потім кататись.
                "Треба ж хлопцю, - думав дід, - чимось тут займатись". 
   
                ... За штахети ухопився, ногу всунув в раму,
                Завиляв і покотився  онук від паркану- 
                "На дорозі там пісок, їзди по стежині,
                Поки вчишся пам’ятай – це твоє спасіння!
               
                Гальмувати також можеш сюди пїд’їзжати, 
                І тримайся за штахети, як будеш злізати"- 
                Радив дід таке онуку, й дуже сподівався,
                Що навчиться хлопець швидко і онук старався !   

                Якось виїхав кататись – то було ведіння!-
                Стрибнув півень від сусідів йому на сидіння.   
                З переляку той вильнув прямо на дорогу,   
                Зупинився б та не зміг відірвати ногу   

                Від педалей. Аж спітнів, жме на них й виляє… 
                Репетує: "Ой рятуйте"! -  й зад свій підставляє
                Півню. Той довбе його й стрибає, так боляче б’ється,
                А господар  не рятує, з хлопця ще й сміється!

                З того часу хлопець той, за голову брався,
                І кататись на велику завжди відмовлявся!
                Не дай Бог комусь із півнем таким зустрічатись,
                Бо на все життя охоту  відіб’є  кататись!