Колискову не спiвала мати

Колискову не співала мати,
Бо не вміла співати,
Котик тихенько,
Мурликав частенько.
Колисав малу дитину,
Доля закрила і цю шпарину,
Для неї  нема неможливого,
Росла дитина, без страху жахливого.

Не жалкуй, що нема тепла
Душі рідної, бо їй не дала
Часу такого пора,
Тобі жити в пошуках добра.
То теж не є горем, лишень
Можливість дана співати пісень,
Добро творити дітям своїм,
Нехай це буде щастям твоїм.

Колискову співати і ти не вміла,
Щирого серця сила,
Змінила ту напастину,
Прийдеться співати сину.
Вчитися варто завжди,
Колискова руйнує сліди,
Тяжких думок щоденних,
Помилок незбагненних.

Заспівай благає мати,
Бо їй не співали, грати
Сталеві, табори з собаками,
За спів ломили хребти ломаками.
Така доля часів минулих,
Пів України таких,
З острахом виривається,
Радість і сміх, в долонях ховається.

Колискового співу почути,
Батько бажав, боїться бути,
В гармонії з світом, дідів,
Спів від злої долі боронив.
Про силу пісні знали,
В піснях Сонце благали,
Берегти весь рід,
Від хвороб та бід.