Плакати не вміє чоловік,
Від цього коротший його вік,
Життя логічно він будує,
Над сльозою поглузує.
Чоловіче, сльозу цінуй,
Свій гнів в душі вгамуй,
Не дай йому цвісти,
За слабкість себе прости.
Холодний розсуд маєш,
Постійно в житті блукаєш,
Невже досі ще не знаєш?
Від свого щастя тікаєш.
Брехню в сім’ї годуєш,
Коли волю над усе цінуєш,
В сім’ї не гоже вільним жити,
Нема чого за минулим тужити.
Послухай душу і збагни,
Від сім’ї біду відверни,
Винен бути не може один,
Давно повзе на очі дим.
Безжалісно зір роз’їдає,
Душа в диму блукає,
Дарма вихід шукаєш,
На гнів права не маєш.
Душа ще досі не жива,
Коли болю в ній нема,
Щоб, життям насолодитись,
Душі пора народитись.
Розвиватись їй не заважай,
Частіше в сльозі купай,
Від гіркої правди не тікай,
Скоштуй її і часу не гай
Плакати не вмi чоловiк
© Copyright: Валентина Островська, 2013
Свидетельство о публикации №113012404961
Свидетельство о публикации №113012404961
Рецензии