Стертий народ

Сучасність стирає сімейний дух,
Любов до батька в лиці правителя,
Який вправляє Господній рух,
Та згодом штовхає до спокусителя.
Стирається єдність з лиця землі,
Поняття націй вкрай загубилось.
Вуста поетів, що вічно німі,
І купа сердець, що об сльози розбились.
Між стін ховаються Божії діти,
Аби не накликать на себе кару.
Хоробрість словесну нема куди діти,
Насправді ж, запряжні в робочу отару.
Обходять біду на чужому порозі.
Про свою горланять на всі боки.
То що ж планувати можна в прогнозі,
На ближчі й надальші життєві роки?
Все коштує грошей,  і навіть кохання,
Яке іноді зовсім поза законом,
Несправджені обіцянки й прохання,
Обсміяні адовим бісом-драконом.
Невизнана творчість, пробуджений гнів,
Заздрість та злидні від болю жебрацтва.
Скажіте, хіба так бувало за днів,
Коли процвітало Вкраїнське козацтво?
Чи то час ізмінив та згнітючив народ?
Чи та бісова доля завжди заправляла?
Чи кидала каміння в знайомий город,
Лише щоб за біди чийсь думки забавляла?
Як стерпіти сю недбану мить,
Дочекавшись скрутної підмоги,
Що зуміє від болю омить,
Та вказати шляхи перемоги?
Засинайтеє, вірні сини!
Засинайте сьогодні в спокої!
Крізь пута, і мури, і тини,
України не стане такої…