Так боляче дивитись на небо…
По білих полях напівзабутого раю
Блукає твоє залишене кохання.
Ангели пестять його, наче сироту,
Втирають сльози з величезних блакитних очей,
Співають співанок та шепочуть казок.
Час минає.
Ось уже двоє з твого серця.
Тужать за тобою.
Виглядають із-за пагорбів хмар
На сяючо-сіру дорогу,
Якою всі ми повертаємось на небо…
- Якщо я знову полюблю,
Не покидай мене, мила,
Небеса можуть не витримати трьох сиріт,
І пророцтва справдяться…
Так болісно
тонути в ясному
блакитному серпанку…
Так боляче дивитись на небо...
© Copyright: Борис Смыковский, 2013
Свидетельство о публикации №113012404433
Свидетельство о публикации №113012404433
Рецензии
Так щемно... але ж яка краса!..
Ваші слова сягають дуже глибоко...
Хай щастить!!!
*)
Ольга Глапшун 09.09.2013 18:36 • Заявить о нарушении
Ваші слова сягають дуже глибоко...
Хай щастить!!!
*)
Ольга Глапшун 09.09.2013 18:36 • Заявить о нарушении
Щиро дякую, вам, Олю. Самотність - то є природно для поета, але нестерпно часом для людини. Цим і зростає серце, Людина, а часом, і світ.
Борис Смыковский 10.09.2013 14:46 Заявить о нарушении
Борис Смыковский 10.09.2013 14:46 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.