Крокуєш по давно забутій землі,
котру вбили твої рідні та друзі.
На ній залишилися ворони одні,
які радіють твоїй недузі.
Вони є передвісниками темної сили,
що поглине душу твою.
Вона сильнішає щоднини,
захоплює бродягу душу.
Поглине з часом, не за раз,
поглядаючи на дії й вчинки.
Радіє однак раз-по-раз,
дивлячись на твої помилки.
Адже в її користь граєш,
не думаючи ні грама.
А вона в цей час співає
й вибирає тобі пана.
Бо ти ж тепер в полоні
своєї власної дурості.
Лежиш в неї на долоні
і дивуєшся тій могутності.
***
© Copyright: Карина Помазан, 2013
Свидетельство о публикации №113012400117
Свидетельство о публикации №113012400117
Рецензии