Энциклопедия философских реплик
07.02.12
17.03.12
Энциклопедия философских реплик; эссе
Життям людини керує вона сама
Серед тих, хто досліджує феномен сказання про богів, духів та героїв поширена думка, що міфологія була для спільнот давнини єдиним (основним) способом пізнання світу.
Це не зовсім так. Адже давня людина майже півмільйона років тому починає використовувати вогонь. Зіркова енергія вогнищ відразу набуває значення рушійної сили для життя тих істот, розумність яких доводиться численними фактами знахідок і культурних артефактів. Мова йде про свідчення антропологів, археологів, істориків про те, що вже з часів не менш як 5 мільйонів років тому мозок австралопітека наближався за обсягом до 1000 смЗ, а за 2 мільйони років до наших часів шляхом радикальних змін, а отже і встановлення влади, вищих цінностей (останні могли вже мати вигляд ідеальних продуктів – ідей, понять, образів) йдуть Homo erectus і Homo habilis обсяг мозку яких наближається до 1200 – 1250 см3. Це – обсяг мозку сучасної дитини у віці 11-12 років.
Homo erectus – це істота, що оволоділа технікою ходіння схожого на ходіння сучасної людини (вона випросталася і може бачити небо, сонце, місяць, зірки, планети, земну далечінь і обробляти всю багатозначущу інформацію про навколишній світ, збільшуючи тим самим досвід, який надходить до неї від попередників). Такий мозок поступово олюднювався і в процесі пізнання близьких і далеких просторів - ускладнювався і удосконалювався на рівні аналітико-переробних функцій мислячої матерії.
Природний період формування «центру мислення» не закінчується означеними вище часовими межами. У подальшому еволюція протолюдини і людини продовжується, маючи характер суперскладного процесу поєднання природних і соціальних факторів. Закладені у такий спосіб основи розумності є переломним моментом в історії носіїв розуму. Отже, цілком слушно, гіпотетичний початок соціогенезу сучасними вченими відноситься до часів кеніопітека.
Цікава деталь: в перекладі з мови жителів кенії, їхня країна має назву «Висока гора» і живуть вони на висоті понад 2000 м над рівнем моря. Тепер фахівці сходяться до думки, що високі форми життя могли виникати і в досить несприятливих умовах. З точки зору прихильників «комфортного» старту (як умови виживання наших архаїчних першопредків на їхньому шляху до зірок), саме такий старт міг відбутися і відбувався в різних регіонах планети, тобто – він міг бути не залежним від потреб життя в більш зручних умовах – стихійних «диктаторів» по відношенню до невідомих нам умільців обробляти дерево і каміння, поліпшувати житло, одяг і взуття, накопичувати і застосовувати засоби регуляціїї стосунків між членами родо-племенних спільнот. Завжди на часі був процес (або швидше за все тут слід говорити про людську надію захистити себе і своїх близьких в протистояннях дикій природі) пошуку місць сприятливих для існування людських істот. Йдеться про відкриття і заселення більш спокійних зон, придатних для розвитку розумних істот в якості жителів приморських, а також прирічних та приокеанічних територій. Первісна Ойкумена постійно розширювалася: життєвий простір наших попередників міг збільшуватися і за рахунок рівнин, степів, лісів тощо.
Цікаво і те, що інтелектуальний і швидко зростаючий потенціал представників роду Homo sapiens може розглядатися як результат бурхливого, а не розтягнутого у часі процесу збирання й ускладнення найпростіших якостей тілесної системи і мислення індивідів. Носіями вищих якостей скоріше за все були індивіди з різних етносів і часів, соціальних протосистем (до племінних і до державних утворень), а також осередків, які переживали революційні трансформації.
«Кращі якості» людини – це не метафора, яка зазвичай вводиться у визначення «генія». Тут слід говорити не про «пассіонарія» за Л.Н.Гумільовим, а про високо обдарованих осіб, що отримали у спадок елементи планетарної людської досконалості. Джерела такої досконалості теж слід шукати в різних регіонах планети, в різних епохах, отже, - на різних етапах антропосоціогенезу. Виходить, що сучасні люди є «збірними конструкціями» біосоціальні елементи яких вироблялись цілим людством, а не окремим етносом. Ймовірно, що геній не є дитиною своєї епохи, окремого роду і племені. Точніше кажучи, він є талановитою індивідуальністю, що походить від людства і в такому розумінні, він є всепланетарною сутністю і парадоксальним «Я» - без роду і племені? – Так!
Перед суб»єктом науки з»являються загадкові істоти, наділені складним апаратом мислення і почуттів, які швидше за все могли поступово формуватися під впливом законів космосу і в плині сотень тисячоліть. Саме так і могла сформуватись біосоціо-культурна особистість - її суб»єктивність, блискучий інтелектуальний «имярек». Він не створюється епохами кожного разу заново, а лише відкривається, відновлюється і представляється (епохами). Така інтерсуб»єктивна та інтерчасова індивідуальність об»єктивує в собі і репрозентує через себе духовно-практичні потенціали багатьох мільярдів людей з минулого - у часи, коли розпочинались і досягли свого піку усі етапи еволюції людини як біологічної субстанції.
Справа не втому, чи був стрибкоподібним або поступовим перехід людей до стану, в якому збільшений за обсягом мозок остаточно перебрав на себе функцію контролю за діями проторозумної істоти і вже тоді міг бути рушійною силою усіх змін в межах протосоціогенезу. Ймовірно, що «олюднення» людини просто не могло відбуватися в інший спосіб. Саме в цьому моменті – дешифровки історії розумності або успішного інтелектуалізму і може стати до нагоди міфології, суб»єкти якої не починають далекий від нас і невідомий нам світ, а розповідають нам про нього як космічно-планетарне ціле. Людина породжувалась таким цілим і усвідомлювала його вплив на всі сторони свого життя. Вона походила від планетарно-космічного цілого і намагалася дорости до нього – що як найліпше стимулювало розвиток мозку у бік його збільшення за масою і обсягом та універсалізації, тобто, набуття ним чисто людських здібностей. Саме так еволюція людських мозку і тіла увійшла в русло змін, наслідком яких стала поява фантазій, інтуїцій, багатьох різновидів логічного опосередкування світу, а також зростання інтересу до знань.
Далеким попередникам сучасної людини могли бути властивими вміння накопичувати в пам»яті факти і образи подій, навички і способи обробки слухових, зорових та інших сигналів, зрештою - синтезувати вже доведені дослідним шляхом або виведені із істинності багатьох положень – імперативи комунікативного або практичного діяльнісного характеру.
Відомо, що з далеких часів людиною використовується феномен достовірності. Отже, тисячі поколінь були відкритими для впливу ідеального (ідей, понять, образів, умовиводів тощо) на їхнє життя. І похідний від нього духовний фундаменталізм був включений у виробництво і в незчисленні корекції знань та ідей, вчинків та стосунків. Це прямо і опосередковано сприяло виробленню переконань і подоланню сумнівів у власних силах. Поступово і необоротно вдосконалювалася техніка сприймання і переробки повідомлень. Мужніли перші помічники «Я» - споглядання і мислення, піднімаючись від суб»єктивної достовірності (віри в правильність світу, усього існуючого) до об»єктивної достовірності дослідних знань, уявлень про соціальні й природні явища.
Зрозуміло, що в міру підвищення оздобленості розуму знаннями і практичним досвідом, саме зусиллями людини змінювався світ навколо неї і вона сама уже була здатна вибирати керований розвиток подій – як влаштовуючий її життєвий порядок.
Життя, що складалося з конкретних подій і могло тоді зустрітися з міфом як удаваними порядком речей і перебігом подій. Життям людини керувала вона сама і природа, міфом – її уявлення про краще, корисне, необхідне і т.д
Свидетельство о публикации №113012307328