Душа жива, вона жива, і це не пафосні слова.
Душа жива і пам’ята всі прожиті колись літа,
Зиму в холодній білизні, і ночі, як удень, ясні.
Квітучі пагорби весни й солодкі довгождані сни.
Все пам’ята – спекотні дні, дитинство на баскім коні
Промчалось швидко, в одну мить, лиш вічність неосяжна спить.
У всесвіті душа жива собою простір покрива.
Із неба ллється зорепад – космічний, глянцевий парад...
Душа жива...
© Copyright: Наталья Сытник, 2013
Свидетельство о публикации №113012205731
Свидетельство о публикации №113012205731
Рецензии