Мавка Божевiльна

Комусь, можливо, я здаюся божевільною.
То й що? Я рада!
Так добре іноді забутись, стати вільною!
Людського стада
Дрібна частинка непомітна, нерозпізнана,
І раптом – ось вам! –
З’явилась Мавка, босонога і розхристана,
З рудим волоссям.
Яскрава цятка серед сірості й буденності –
Духмяним трунком.
І мрієш: стане диво це в природній єдності
Тобі дарунком…
Вальсує Мавка серед парку старовинного
З опалим листям,
І не спотворити її чола невинного
Ніяким вістям.
Брудні калюжі з каламуттю розпрощалися
І марять небом:
Якщо літає та, просочена дощами вся –
Землі не треба!
Юрба байдужа насувається лавиною.
– Що ще за Мавка?
Зметуть, розтопчуть, щастя визнають провиною:
Чужа – і крапка!
Тож краще справді бути трохи божевільною:
Дитятком щирим!
Кружляти в танці повітрулею свавільною
Над містом сірим…

Коли мені було років п’ять, я вперше почула слово «божевільна». З трамвайного вікна побачила, як засипаною опалим листям алеєю осіннього парку просто серед калюж кружляє в вальсі золотокоса дівчина. Вона здавалась мені невимовно прекрасною! Як заворожена, проводжала її очима, доки трамвай не оминув старовинного парку.
– Божевільна, – хтось промовив.
Я не спитала, що означає це слово. Зрозуміла так: «Боже! Вільна!» І довго ще у мене воно асоціювалось з божественною красою, легкістю, невимушеністю і абсолютною свободою…