Нехай собI Билинка

Н.К,  Валькірії  чи  то  відповідь,  чи  то  переспів

 Нехай  собі  Билинка,
 Росте    посеред  шляху,
 П’є  воду  по  краплинці,
 Чарує  вільну  птаху.
 І  тягнеться  до  неба,
 В  дощі  і  спеку  люту,
 І  вірує  у  себе,
  Та  у  майбутнє  чудо.

 Прийде  зима  і  зникне,
 Билинка  ,  під  снігами,
 Без  неї  в  серці  звиклім,
 Осиротіють  гами.
 Осиротіють  рими,
  Що  в  серці  у  поета,
 І  водночас  чужими,
 Всі  стануть  на  планеті.

 Ніхто  і  не  згадає,
 Який  слід  залишила,
 Для  кого  була  раєм,
 Хто  прихилив  тут  крила.
 Мораль  всі  неодмінно,
 Знайдуть  поміж  рядками,
 Що  вчились  на  відмінно,
  І  ті,  чий  розум  камінь.

 Бездарність  же  плекати,
  Не  варто  жодним  словом,
 З  нас  кожен  тільки  атом,
 Та  слово  все  –  основа.
 Написано  у  Книзі,
 «  Спочатку  було  слово»,
 Воно  як  голуб  сизий,
 До  нас  вернулось  знову.

 Нехай  собі  Билинка,
  Росте  попри  дорогу,
 Для  Всесвіту    пилинка,
 Як  вміє,  служить  Богу.
 Нехай  навчить  поета,
 Як  прагнути  до  суті,
 Як    прагнути  до  злету,
  Та  Правду  серцем  чути.