Памяти В. Стуса

  (українською)

                "Ярій, душе.Ярій, а не ридай.
                У білій стужі сонце України.
                А ти шукай - червону тінь калини
                На чорних водах тінь її шукай".
                Василь Стус


Його життя було коротке,
Яскравий спалах, таке тонке...
Любив він палко Україну,
Свій рідний край, свою родину.

Болів душею за їх долю
Та карбував у серці волю.
Його поезія лірична,
Із міркуванням, драматична,

Що прославляла дух свободи,
Красу жіночу від природи.
Права людини захищав,
За що у тюрми потрапляв.

І там він бачив, як калина
Цвіла сльозами, бо Країна
Палала в серці, і тужив...
Він неньку рідну так любив!

Жорстокість табірна добила,
Болюче серце зупинила,
Не став рабом у тій  системі,
Його душа давно у небі!

Ганьба системі репресивній,
Що не цінила тих синів,
Які культуру несли в маси,
Не розділяючи на класи.

Вони пишались своїм краєм...
Лише тепер про них співаєм.
Про їх поезію не знали,
Адже тоді забороняли.

Прокинься, рідна Україна!
Цінуй поета, свого сина!
Його поезія - це мова
Співоча, рідна, щирість слова...

Вивчайте і не зволікайте,
Вона зворушить душу,
              прочитайте!