Схарапудилися роки,
Летять, немов навіженні коні.
А у мріях усе навпаки -
Тут ще юність цвіте на осонні.
Не старіє моя душа,
У дитинство збиваються роси,
Де збитошне мале пастуша
По стерні йде поволеньки босе.
Там кохання ясного щем,
Недоспівана пісня любові...
Серце щиро палало вогнем
І ранилося часто до крові.
Все, що маю,- щиро віддам,
Лиш би в юність пірнуть з головою,
Пригубити знов щастя бальзам
І в коханні розлитись рікою.
Почорнів, зажурився ліс.
Спорожніло осіннєє поле.
Те село, де вродився і ріс,
Серце в снах часто спогадом коле.
***
© Copyright: Мыкола Ковальчук, 2013
Свидетельство о публикации №113012112348
Свидетельство о публикации №113012112348
Рецензии