Душа зiтхнула й полетiла...

І понесли на дрогах тіло, душа ж стрілою полетіла
І вже туди, куди хотіла. Все бачила: вінки, печалі,
Зароблені колись медалі, скорботу, сльози, розпач, жах,
Зодягнений красиво прах. Всю церемонію дивилась,
Сльозами гіркими умилась, таке вже, мабуть, і не снилось.
Утишилась і враз присіла, закидали землею тіло,
Украсили вінками хтиво, та й розійшлися всі красиво...
Одні пішли за стіл багатий, та й поминають душу свято.
А інші в хаті все помили, поприбирали, пожурились...
А їй, душі, куди подітись, де притулитись, чим зігрітись?
Спасибі, свічку запалили, молитву хтось читав несміло.
І горювали, горювали, так добре, що не забували.
Та місця тут уже не стало, і часточку душі вже вкрали...
Попильнувала, подивилась і зрозуміла – вже простились...
Пора, пора їй визначатись і свою думку треба мати.
Не йти на поводу в жалоби, уже перехрестили лоба,
Все, що могли, уже зробили – на дев’ять, сорок день ходили,
Молились і просили в Бога простити все цьому небогу.
Пора! Пора! Перепорило - душа зітхнула й полетіла...