П’ятий раз дзвінок лунає поспіль.
(Піднімати трубочку чи ні?..)
Охолола поетична постіль,
Й почуття – метелики сумні.
Ще образа досі серце крає,
Рій думок бентежних в голові.
Клавішу жадану не торкаю, –
Стримаюсь ще раз. Не відповім...
Стрималась. Серед затихлих звуків
Знов тривога залишає слід.
Знову у душі нестерпні муки
Й тіні ностальгії на чолі.
Згадую знайомі атрибути:
Погляд, риси, солодощі слів.
Як же хочу голос той почути,
Від якого світ навколо млів!
Час повзе. Годинник ледве човга.
Підозріло телефон мовчить.
Пауза чомусь занадто довга.
Задзвенів! О, довгождана мить!
В серці знов запалюється сонце.
Слухаю настирливий мотив.
Тільки б не останній був дзвінок це…
Тільки б він іще раз подзвонив!
18.01.2013р.
Тiльки б не останнiй...
© Copyright: Ирина Визняк, 2013
Свидетельство о публикации №113012001689
Свидетельство о публикации №113012001689
Рецензии
Треба , іноді, і самій першій телефонувати, або хоч трубку брати...
Ваш вірш сподобався, з подякою, Наталка.
Наталья Сытник 08.03.2013 17:19 • Заявить о нарушении
Ваш вірш сподобався, з подякою, Наталка.
Наталья Сытник 08.03.2013 17:19 • Заявить о нарушении