Лiнин екзамен

                Мій перший вірш написаний в окопі…
                Ліна Костенко

Сьогодні знов екзамен, як щороку
У тисяч юних -- дочок і синів.
Про Лінин вірш, написаний в окопі,
Юнак, слова ковтаючи, бубнів.
Зітхав натужно, щось крутив руками,
І звуки тяжко вергав із грудей –
Немов Сізіф, що знав: проклятий камінь,
Як не коти -- на голову впаде.
Він ждав кінця. Дививсь благально в вічі,
І застигав між пауз – в обеліск.
І жоден м’яз на сонному обличчі
Не ворухнувсь – на усміх чи до сліз.
Хоч, може, ще й моливсь під небесами.
Звичайний хлопець. Од друзяк не гірш.
Йому нічого так і не сказав він,
Той -- мимо серця  недовчений -- вірш.
Він не відчув ні жаху, ані болю.
І де вже розібратись до пуття –
З якою – вищесмертною! -- любов’ю
Не вірш – а кров’ю писане -- життя.
І як в ТУ ніч -- на мене впало небо.
На серці – туга, й сором – од людей.
І вже поставиш і цьому – так треба! –
Чотири бали. Хай собі іде.
І, мов Сізіф, тяженну думу рушу:
Ростуть без горя дочки і сини.
Та як, коли убито юну душу –
У мирний час, як не було війни?