Нема чудес ще більших в світі
Ніж наша пам’ять і душа.
Вони – як екзотичні квіти,
Або лелеки в небесах.
Хто їх створив? Хто їх придумав?
Хто в наше тіло положив?
І напоїв пекучим сумом,
І радістю нагородив?
Як щось збулось, то не забудеш.
Якцо біда – душа болить.
Як Бог велів – і ти полюбиш
Душа відчує кожну мить.
І те, що бачить і відчує
Відразу в пам’ять надішле
А пам’ять швидко відкарбує
І все до зерня збереже.
Моя душа сьогодні просить
«Не муч мене, хоч щось забудь»,
Та пам’ять слухати не хоче –
Життя не може повернуть.
Все пам’ятаю до краплини,
Що вранці на траві блищить.
Усі до одной хвилини
Хотів би знову пережить.
Киев, Ноябрь 2012 г.
Лене от Славы 1
© Copyright: Вячеслав Сабалдырь, 2013
Свидетельство о публикации №113011902382
Свидетельство о публикации №113011902382
Рецензии