Ну от. А я тiльки радiла...
Що давно вже не рвала штани,
Що давненько не била коліна,
І не нили щось ноги мої.
Так от. Іду я у школу,
Хтось крикнув позаду: «Ботан!»
Я сказала: «Щас кину додолу,
Іди, бо, клянуся, я ж дам!»
А він тільки рже (ой, сміється)
І знову мене обзива.
Я мовчки іду: це минеться,
Не перший мене називав.
Проходячи повз купи листя,
Сміючись, мене хтось штурха.
Я посковзнулась (там слизько),
Я падала (доля гірка).
Вскочила за мить я, відразу.
Хтось крикнув, а він вже побіг.
Не могла я стерпіти образу
(відчуваючи зараз біль ніг).
Дивлюся: розірвані джинси,
Не длЯ слабкодухих (бо кров).
Я мало не плакала, чесно.
Давно не літала, тут – знов…
Мені і не боляче наче,
Бо падала нЕ перший раз.
Хтось мовив: «Диви, і не плаче»,
А я не стерпіла образ.
В медпункті усе обробили:
Залили зеленкою все.
(Не бійтеся, двері закрили,
Бо мало кого занесе).
Я як героїня вставала
І ногу по сходах тягла.
Не плакала я, не кричала
(хоча, якщо чесно, могла).
Мене відпустили додому.
Той хлопець сказав: «Ну, пробач,
Я просто хотів тебе… в листя,
Не треба, Катрусю, не плач».
Я б йому так зацідила,
але уже стрималась я.
(ПризнАючись, я б його вбила,
Так нила колінка моя).
Слова – це слова, ноги – ноги,
А коліно… ну що ж, заживе…
Скрутити б тому хлопцю роги…
Та ладно, нехай ще живе!
16.12.2008
О світле дитинство :) Приємно та смішно відрити старі вірші. :)
Свидетельство о публикации №113011700913
Цей вірш - таке-собі продовження вірша про "Асфальт", проте замість футболу вже школа :) . Дорослішає лірична героїня.
P.S. А я б тому хлопцю роги пообламував :) .
Алексей Федорович Чернов 07.06.2013 19:25 Заявить о нарушении
Екатерина Овсяник 08.06.2013 17:58 Заявить о нарушении