Сердечне одкровення колежанки

Мені так соромно за тебе,
Ти знов - прийшов, і знов - брехав,
А я дивилася на небо і думала - " Який нахал!",
Ще певно треба пошукати,
Хоч не шукала я - знайшлось,
І преться знов мені до хати,
І що за "трястя" повелось?

Я, певно - очі закотила,
І довго думала про те,
Що б і на скільки вкоротила,
Бо ж катування не просте,
Але коли , ото ж спустилась.
Від тих думок я із небес,
Від серця відлягло, простилось,
І я злякалась - чи не щез.

Чи варто ж довго так тримати,
Те  - одоробало в квітках,
Що на порозі-" Йди до хати!!"
Хай зайде,доки я - в думках,
Кумекати ж я буду -поспіль,
Коли ця гадина зайде,
Бо в мене вже застигла постіль,
І в голові любов - гуде.

Мені ж, ото б - лягти хуткенько,
Та так полежати з пів дня,
Бо так калатає серденько..
А де він був - то все фігня.
Адже -прийшов і всю квітками,
Засипав, брався підхопить,
Я все спотворюю думками ,
Напевно треба -ПРОЩЕ ЖИТЬ.