Асфальт, я тебе люблю!

Десь у місті, у Черкасах,
живе дівчинка одна.
Майже завжди є весела,
рІденько вона сумна.
Дуже любить ця дівчИна
вийти в двір, щоб погулять.
А ще більше вона любить
м'ячика десь поганять.
У дворі всі в неї друзі,
бо ж вона одна така.
Ну, не будемо ховати,
серцем ніжна і м'яка.
Цю дівчИну нашу любить
хлопець, на ім'я Асфальт.
Завжди вони разом будуть,
і її він не віддасть.
Ні траві м'якій, зеленій,
ні пісочку у дворі.
Каже: "Два її коліна
надлежать лише мені.
Я колінка ці до себе
кожне літо притягну,
і ніхто мені не треба,
я коліна ці люблю".
Краще друзі є у неї -
вата, бинт і милий йод.
Ходять і кричать, горбаті:
--Падай, падай, кожен год!
Ось і гра уся в розпАлі,
на воротах - так, вона
буде знову і надалі
захищати все сама.
--Знову гол! Чому? За віщо?
Не кричіть, я не хотіла...
Ну, не дотягнулась трішки,
гляньте на мої коліна!
Ну, хіба я в цьому винна?
Любить лиш мене одну...
Я його частинка, рідна,
я й Асфальт - хоч на війну.
Ну, де мОї кращі друзі?
Так, побачення було!
Я щаслива, навіть дуже,
аж у вухах загуло...
Ну, тепер я десь два тижні
покульгикаю на днях.
Ех, мої колінка ніжні,
заживайте вже хоч так!


19.10.2008
Просто віднайшла старенький вірш, перші кроки у написанні. :)