Михаил Горцев... Моё село

Як «широка страна моя родная»
Нам гучномовець радісно співав!
Ми вірили: од краю і до краю
Країна вся належатиме нам.

Але так швидко все перевернулось,
З ніг на голову стало шкереберть…
А люди й досі ще не схаменулись,
Чекають: хто – погоди, хто – на смерть.

На сцені – ті ж пихаті демократи…
Чи не набридло гратись в «помаранч»?
Хто буде вас поїти й годувати,
Коли село не виробляє харч?

Тримайте відповідь,
«народні» депутати:
Хто вам дозволив – є такий закон? –
Країну нашу на шматки порвати
І вивезти без мита за кордон?

Хто вам порадив грабувати села:
Самі собі, чи, може, ті пани,
Що зруйнували начисто оселі
І занедбали щирії лани?

Моє село! Немов малу дитину,
Кохали ми тебе і берегли.
Та хутко зникло ти…
                Мою родину
В кріпацтво за кордони потягли.

Та вірю я: додому ту стежину
Освітить ще багряная зоря!
Пшениця пишно уквітчає ниву
Замість осоту, цмину, бур’яну.